Вибач сміливість, ти певно що знаєш, Та я опишу які є дива. Не так і далеко від нас є безкрая, Бездонна блакитная синя пітьма. Мабуть і не можна точніше сказати, Бо море – це море, це просто вода. Це ніби безкрає дзеркальне роздолля, Солоне і чисте, як щира сльоза. Коли ти його побачиш у перше, То певно, що вихор тебе захлисне. Які ж неосяжні простори повсюди! І тільки тоді ти збагнеш ще одне… В блакиті очей відбиваються хвилі, Буває і шторм в них, буває і штиль. Але головне, що вони мені милі. А інше усе … буденний лиш пил.